АТО

ДОРОГІ НАШІ ЗАХИСНИКИ!

Переживши війну, боєць вже ніколи не буде таким, яким був до війни.  Ні один солдат після війни, навіть відновившись, ніколи не стане собою колишнім. Він змінився. Воїн стає кращою і сильнішою людиною, ніж був до війни.

Але якщо  ви вже понад місяць повертаєтеся до тих сцен, які пережили, перебуваючи в зоні АТО, і ці спогади спричиняють біль, – не говоріть собі: “Я сильний чи слабкий”. Ви – сильні, але із цими флешбеками не слід жартувати.

Флешбеки-погляд в минуле, куди людина постійно повертається. Обов’язково зверніться за допомогою до фахівця. Ознакою зрілості і відповідальності є визнання того, що у Вас є проблема. Необхідно зробити певні кроки для її вирішення. Вам важливо не скільки повертатися “назад”, скільки сприйняти те, що відбулося.

Досвід, отриманий на війні,може допомогти Вам в мирному житті подолати багато труднощів.

Що важливо знати про ТРИГЕРИ.

Тригером є травмуюча подія, це один з симптомів наслідків війни. Але будь-який симптом чи то психотравмі, чи симптом ПТСР не слід приймати лише як симтом, адже він може бути вашим ресурсом. Найчастіше тригер є частиною травмуючого досвіду – плач дитини, шум машини, знаходження на висоті, зображення, текст, телепередача, вибух та ін.

НА ДОПОМОГУ ДРУЖИНАМ, СЕСТРАМ,КОХАНИМ

Пам’ятайте, що бійцю категорично забороняється ставити питання “Чи ти вбивав?”.

Війна безповоротно змінює стосунки в парі. Чоловік для жінки та жінка для чоловіка стають абсолютно іншими. Стосунки руйнуються, і потрібно вчитися заново їх будувати. Тому дружина солдата також має проходити процес відновлення, так як і боєць. Тільки спільна робота над відновленням своїх стосунків приносить резельтати. Обоє знаходять нові сенси, ресурси та стають сильнішими та зрілішими в парі.

Дружинам важливо також  ретельніше вивчити питання бойових психічних травм, зокрема ПТСР, тривоги, депресії, алкогольної або наркотичної залежності. Знання цих наслідків дозволяє глибше зрозуміти стан близької людини. І що краще ви в них будете орієнтуватися, то успішніше ви та ваша родина зможете здолати труднощі.

Запропонуйте піти до психолога чи психотерапевта разом з членом вашої родини.

Ви можете допомогти такими простими, але дуже корисними діями:

– контролювати прийом ліків і хід лікування, а також просто бути поруч, щоб вчасно підтримати;

– скажіть близькій людині, що готові слухати і зрозумієте, якщо йому або їй поки не хочеться розмовляти на ці теми;

– плануйте спільні справи для всієї родини, наприклад, вечерю або похід у кіно;

– прогуляйтеся, влаштуйте поїздку на велосипедах або оберіть інший активний вид відпочинку разом. Фізичні навантаження мають велике значення для здоров’я і допомагають систематизувати думки;

– заохочуйте до спілкування в родині та з близькими друзями. Наявність такої підтримки допоможе члену вашої родини подолати період складних змін та важкі часи.

Пам’ятайте: надмірна турбота шкодить.

Зауважте, надзвичайна увага близьких може бути обтяжливою для людини після травматичної події. Ваше бажання “розважити, розвеселити сумуючого” може сприйматися неадекватно. Краще не робіть цього!

Уникнення  відповіді нерідко спричинене і тим, що людина побоюється ділитися своїми важкими спогадами, боїться неприємно вразити ближнього. Краще, якщо ви будете утримуватися від традиційних “це буває”, “співчуваю”, “забудеться із часом”, “і це переживемо”.

Дайте змогу вашим близьким говорити про свої думки і почуття, про страх і тривогу, навіть плакати. І стільки, стільки  потрібно.

Повертаючись “до звичного життя”, нерідко людину, що повернулася із АТО, може “тягнути” назад, бо тільки там – “справжні стосунки”, “справжня дружба”. Водночас близькі у розпачі: їхня рідна людина більше проводить часу із тими, хто був поруч у критичній ситуації, адже всі інші “просто не розуміють”.

НА ДОПОМОГУ РОДИНАМ

Якщо вашій родині складно розмовляти на певні теми, подумайте над тим, щоб звернутися до спеціаліста із сімейної терапії. Це вид психотерапевтичного лікування, що охоплює усіх членів родини. Терапевт допомагає спілкуватися, підтримувати добрі відносини і справлятися з важкими емоціями. У процесі терапії кожен має змогу розповісти про те, як та чи інша проблема впливає на всю сім’ю. Сімейна терапія може допомогти членам родини зрозуміти та подолати бойову психічну травму.

Переконайтеся, що діти також у безпеці. Не забувайте, що вони також усе відчувають.

Пропонуємо декілька порад для ефективного спілкування у родині:

– Говоріть чітко і по суті.

– Налаштуйтеся позитивно. Звинувачення і негативні вислови ситуацію не покращують.

– Вмійте добре слухати. Не сперечайтеся і не перебивайте.

– Ставте запитання, якщо вам потрібно знати більше.

– Виразіть свої почуття словами. Близька людина може не здогадуватися, що вам сумно або ви розчаровані, якщо  чітко про це не скажете.

– Допомагайте члену вашої родини передати словами свої почуття. Запитайте: “Ти сердишся? Тобі сумно? Ти хвилюєшся?” Запитайте, як ви можете допомогти.

– Давайте поради лише тоді, коли вас про них попросили.

– З’ясуйте, які послуги та пільги можете отримати ви та ваша родина. Шукайте інформацію про різні види бойових стресових травм (зокрема про посттравматичний стресовий розлад) та збирайте корисні поради, які допоможуть відновити свої фізичні й душевні сили та зберігати гарне здоров’я. У наших захисників повинно з’явитися відчуття потрібності.

Нерідко бувають випадки, коли батькам довелося “вчитися” по-новому довіряти своєму сину, дружина опановує нову довіру до свого чоловіка. Водночас батьки та дружини вчилися не критикувати, не вчити, не жаліти, а довіряти та розуміти, приймати.  Для відновлення всіх членів родини слід дати стільки часу, скільки потрібно – не прагніть зробити це швидко, дозволяйте собі відпочинок і смуток.

У вас має з’явитися розуміння, що кращий час – це тепер. І треба користатися можливістю жити.

Для психологічного відновлення родини важливі кілька моментів:

– Обговорюйте і плануйте ваші спільні дії.

– Перестаньте оцінювати те, що відбувається.

– Відновлюйте здорові соціальні зв’язки: звісно, дати час на самотність, але поступово залучати близьких і друзів до спільної активності, не уникати спілкування з ними.

– Визначте першочергові потреби.

Якщо у бійця  є поранення, зосередьтеся на реабілітаційних та медичних заходах, настанова “загоїться саме, заживе” може не спрацювати.

– Слід звертатися за допомогою до психологічних служб.

Це може бути індивідуальна консультація. Добре допомагають групові методи роботи, де можна поділитись досвідом, почути досвід інших, розказати про свої страхи і тривоги, зрештою, бути почутим.

Поради психологів родинам бійців, які пережили полон.

Психіка людини, що пережила полон, піддається важким випробуванням. Додому вона повертається вже маючи за плечима досвід і знання, ужитися з якими самостійно вкрай важко. Психолог розповість про те, як сім’я може допомогти  військовослужбовцям повернутися додому не тільки фізично, а й психологічно, та як створити для бійця максимально комфортну атмосферу вдома. Людина може відмовлятися іти з вами на контакт і бути повністю закритою у собі. Якщо ви знаєте, що в полоні вона стала жертвою фізичного насильства, якщо у неї бувають напади агресії, нав’язливі жахи, безсоння, з’являється невластива тяга до алкоголю або виникають ознаки депресії — звертайтеся до фахівця (психолога або психотерапевта). Впоратися з такими речами самостійно практично неможливо.

1. Якщо стало відомо, що ваш родич знаходиться в полоні – тримайте на контролі роботу груп, які займаються питаннями звільнення військовополонених. В такий спосіб можна дізнатися загальні відомості про бійця, про те, чи поранений він. З’ясуйте ці питання і дотримуйтеся отриманої інформації. Не домислюйте і не вірте чуткам про те, що все зникло — в основному вони сильно перебільшені.

2. Якщо приборкати власну фантазію не виходить — зверніться за підтримкою до людини, яка може вислухати і підтримати (не поплакати разом з вами, а саме підтримати).

3. Перебування людини в полоні є дуже травматичним для психіки. Як би з полоненими не поводилися — це в будь-якому випадку, сильний психологічний тиск і приниження. Деяким військовим легше зважитись на самогубство, ніж допустити можливість полону. Після повернення “звідти” у багатьох з’являється страх, наскільки правильно суспільство його прийме: як того, хто навмисне здався чи як людину, яка була захоплена в полон у ході бою.

Тому момент зустрічі військовополоненими — вкрай важливий. Їх потрібно зустрічати як героїв, без істерик та драматизму, з любов’ю. Не втратити честі та гідності у полоні – подвиг. Пережити полон, приниження можуть не просто герої, а люди, які настільки люблять навколишній світ і своїх близьких, що  пожертвували своїм “я” для того, щоб повернутися і повернути своє життя.

4. Щоб звикнути до мирного життя, отямитися, повернутися у звичне життя людині може знадобитися три місяці. Під час перебування в полоні всі емоції, все особисте,  людське затрамбовується глибоко всередині і ховається там, щоб нічого з того, що відбувається навколо, не могло зачепити. За ці три місяці всі заховані емоції повинні піднятися наверх. Людина повинна їх пережити і відчути. Чим більше цих емоцій, тим краще. Гірше, якщо людина зовсім закрилася і ніяк не реагує на світ.

5. Не дозволяйте собі насильно витягати людину на розмову, тиснути і приставати із запитаннями, з’ясовувати, що було і як було. Людина почне з вами контактувати, коли буде готова все розповісти.

6. Не залишайте бійця наодинці самим з собою надовго. Його потрібно поступово повертати до суспільного життя.

7. Ні в якому разі не можна підходити до нього ззаду. Навіть якщо просто хочете обійняти, особливо  ввечері.

Рівень бойового рефлексу у людини дуже високий і ще якийсь час у нього може проявлятися реакція на напад ззаду.

8. Якщо боєць просить відчинити двері до кімнати, уникає ліфтів, просить увімкнути світло або музику — не ігноруйте ці прохання. Йому дійсно може бути некомфортно в замкнутому просторі.

9. Ненав’язливо залучайте його до домашньої роботи, щоб боєць був в курсі, які зміни можуть відбутися вдома. Бувають випадки, коли військовослужбовець кілька годин був відсутній, а за цей час дружина прибирала, переставила якісь предмети. Людина повертається і насторожується, тому що ваза або стілець знаходяться не на звичному місці — у нього виникає підозра, що в будинку був чужий.

10. Бійцю  не можна дивитися фільми зі сценами насильства. На якийсь час людину також потрібно захистити від усіх новин.

11. Якщо людина не сприймає фізичного контакту — не наполягайте, не нав’язуйте, “не ґвалтуйте”. Поступово крок за кроком потрібно наближатися до можливості цього контакту.