ПТСР

ПТСР – посттравматичний стресовий розлад, який виникає внаслідок травмуючої події (воєнних дій, природних або техногенних катастроф, серйозних нещасних випадків). Тема актуальна, болюча, а інформація, яку ми підготували, сподіваємося, буде корисною відвідувачам сайту. ”Як показує статистика, в зоні АТО вже побувало близько 30 тисяч українських бійців і, на жаль, навіть за найкращими прогнозами, у 40% з них буде розвиватися посттравматичний стресовий розлад. Статистика посттравматичного стану свідчить, що половина з тих, хто пережив такий сильний стрес, загалом безболісно повертаються до звичного життя. Іншим – потрібна професійна допомога. Це бомба уповільненої дії, яка може з’явитися і через півроку, і через 5 років. Тому вкрай необхідно не допустити, щоб наше суспільство через 5-10 років опинилося в ситуації, коли психологічної допомоги потребуватиме значна кількість суспільства”.

Бійці ніколи не повертаються додому колишніми і це викликає неабияку напругу в родинах. Лікарі, психологи, психотерапевти недарма б’ють тривогу: пережите в зоні АТО може вдарити не тільки по родинах бійців, а й по суспільству загалом. Це не тільки доля одного бійця, адже руйнуються цілі сім’ї, страждають родини, діти.

В такої людини змінюється манера поведінки, вона може легко збуджуватися. Можливо, в неї більше немає бажання займатися речами, які колись приносили задоволення. Ці зміни в близької людини можуть лякати й знищувати надію на краще. Можливо, вас теж злить те, що відбувається з вашою родиною або ви починаєте сумніватися, що все колись знову стане як було. Такі почуття й хвилювання нерідко виникають у членів родини, де є людина з БПТ (бойовою психологічною травмою) чи ПТСР (посттравматичним стресовим розладом).

Тривожні симптоми при ПТСР

Серед наслідків травматичних подій психологи називають підвищену пильність, яка може бути недоцільною в нових мирних умовах, ризиковану поведінку, схильність знімати напругу “звичними” способами: палінням, вживанням алкоголю, переїданням або навпаки, ігнорування їжі інколи кілька днів. Також підвищується чутливість, що проявляється через плаксивість та поганий сон.

В учасника бойових дій можуть загостритися хвороби, збільшитися фізичний дискомфорт, спостерігається підвищення рівня травматизму. Не хочеться нікого бачити (соціальна ізоляція), можуть бути пригнічені депресивні переживання чи агресивне реагування.

Найнебезпечніше, коли відбувається духовна та моральна криза, зокрема, ламаються життєві цінності, знецінюється минуле і практично відсутні надії на майбутнє, а також втрата емоцій, задоволення від улюблених справ. Нерідко з’являються проблеми у стосунках з близькими, родичами, схильність до агресивної поведінки, бажання “відправити” на війну тих, хто “відсидівся” вдома, щоб інший пережив те, що й вони. Підвищується критичність до тих, хто не був у травматичних подіях. Водночас може з’явитися почуття провини, що вижив. Часто знижується рівень запам’ятовування, пам’ять “працює” лише на травматичні події. Підвищена тривала напруга з часом може трансформуватися до патологічних станів. Іноді подібні переживання можуть з’явитися не одразу, а через два-три місяці й пізніше (навіть є факти їхньої появи через два-три роки). Деякі з вищеперелічених симптомів є показниками посттравматичного стресу (ПТС).

Замикання в собі також є одним із симптомів ПТСР або іншого виду бойової психологічної травми. Така поведінка характеризується тим, що людина не хоче розмовляти, брати участь у колективній діяльності чи бути в товаристві інших. Тому дайте своєму родичу час, але делікатно зауважте, що завжди будете готові допомогти. Як поводитися в ситуації гніву чи агресивної поведінки? Член вашої родини може гніватися з різних причин. Гнів є нормальною реакцією на травму, але він шкодить стосункам і не дає мислити логічно. Гнів також може лякати. Якщо гнів переростає в агресивну поведінку чи насильство, він стає небезпечним. Перейдіть у безпечне місце і негайно покличте на допомогу.

Тож коли ви бачите, що стан вашого близького незвичний або присутні вищеперераховані симптоми, обов’язково поговоріть з людиною. Скажіть про свою стурбованість і розуміння того, чому він/вона так вразливо реагує. Запитайте, як він/вона бачить (розуміє, усвідомлює), що зараз відбувається? Уточніть, що переживає близька вам людина. Будьте готові до того, що на ваше запитання вам відповідять мовчанкою або, мовляв, “все гаразд”. Часто учасник або учасниця бойових дій своє спілкування обмежує лише з соратниками. Досить часто в бійців, свідків трагічних подій може бути стан алекситимії, коли є таке враження, що немає почуттів.

Як Ви можете підготуватися до повернення вашого захисника

Вивчіть інформацію про те, чого очікувати та продумайте, як ви можете з цим справлятися. Поговоріть з іншими родинами, у яких військовий вже повернувся додому. Але пам’ятайте, що кожне возз’єднання родини – особливе і може відрізнятися від попереднього. Кожен військовий має свій власний досвід. Потрібно розуміти, що будь-яка людина, яка повернулася із зони бойових дій, потребує певного часу для нормальної адаптації, і часто декілька місяців.

 Як почати розмову з вашим військовим

Дайте знати, що ви зацікавлені почути про його почуття та досвід. Допоможіть вашому військовому висловити свої почуття словами, запитайте: “Ти злишся? Відчуваєш сум? Тривогу?”, – не перебивайте і не сперечайтесь. Повторіть те, що почули, щоб впевнитися, що зрозуміли правильно, ставте додаткові запитання, якщо  потрібно знати більше.

Розкажіть вашому чоловіку (сину, другу), що ви відчуваєте до нього. Вони можуть не розуміти, наскільки сильно  за них переживаєте. Відвідайте приватного психолога або ж психолога-волонтера. Всі розмови є конфіденційними та регулюються Етичним кодексом психолога і не вносяться у медичну історію військового. Заохочуйте вашого військового до спілкування з іншими ветеранами, наприклад афганцями, які теж можуть розказати про власні відчуття.

Поділіться своїм знанням про ПТСР, але не робіть спроб діагностувати симптоми у вашого військового. Це роблять спеціалісти за допомогою  спеціальних тестових методик. Запропонуйте вашому військовому відвідати священика. Навіть, якщо він невіруючий, візит може принести певні переваги. Поцікавтесь, як ви можете допомогти і регулярно про це запитуйте.

Декілька порад, які допоможуть вашій сім’ї справитися зі стресом

Переконайтеся, що у військового, який повернувся додому, є можливість якусь частину вільного часу проводити віч-на-віч із кожним членом сім’ї або близьким другом.

Підтримуйте його у стосунках з іншими, але також давайте  якийсь час бути наодинці з самим собою. Проведення певного періоду з бойовими друзями може бути корисним, але необхідно встановити час, проведений із сім’єю.

Експериментуйте з різними стилями спілкування. Ваш військовослужбовець звик до військового стилю розмов і «обмеженого інформування». Можливо, йому доведеться заново зрозуміти важливість обміну інформацією. Не бійтеся запитувати про війну або про те, як він зараз почувається. Знайте, що спочатку він може відмовитися розмовляти. Можливо, вам більш підійде непрямий підхід. Спробуйте використати ті види діяльності, які спонукатимуть до розмов, замість того, щоб дивитися телевізор. Це можуть бути  прогулянки, виконання якоїсь спільної роботи, планування завтрашнього дня, спортивні або інтелектуальні ігри. Висловлюйте впевненість, що всім вдасться справитися із цією ситуацією і ви знову станете щасливою сім’єю. Будьте готові до того, що домашні ролі в родині можуть змінитися (а також особистісні риси характеру). Поговоріть про те, що нового  навчилися робити, виконанню яких домашніх обов’язків кожен із вас надає перевагу (тепер це можуть бути абсолютно інші речі, відмінні від тих, які були до служби чоловіка у війську). При необхідності шукайте компроміси. Обоє маєте бути впевнені, що потреби кожного  розуміють і поважають. Піклуйтеся про себе, долайте стрес через здоровий спосіб життя.

Відволікайтеся, виконуйте фізичні та дихальні вправи. Забезпечте тривалий нічний сон (8-9 годин).

Не вживайте алкоголь, щоб уникнути негативних спогадів, реакцій, почуттів, до яких необхідно змінити своє ставлення.

Типові реакції бійців після повернення додому

Емоції та поведінкові реакції:

– погані сни, жахливі видіння;

– часті негативні спогади про війну;

– злість, роздратування, ненависть;

– відчуття безпорадності, страху,

– нервування;

– відчуття суму, самотності, непотрібності;

– збудження, схвильованість;

– відчуття шоку, оніміння, неможливості відчувати позитивні емоції;

– легке погіршення настрою;

– почуття провини, сорому, самоосуду;

– почуття безнадії щодо майбутнього;

– труднощі з концентрацією уваги;

– легко лякається, реагує на голосні звуки;

– постійно насторожі, проявляє надмірну пильність,

– нав’язливі думки про безпеку;

– уникання людей або місць, пов’язаних з травмуючою подією;

– надмірне вживання алкоголю, паління, вживання наркотиків;

– поганий апетит, нехтування своїм здоров’ям;

– проблеми з виконанням звичних завдань удома або на роботі;

– агресивний стиль водіння авто.

Такі реакції можуть бути особливо сильними у перший місяць після

повернення додому. Це є нормальною складовою процесу адаптації.

Чого не варто робити

* Не примушуйте вашого військового говорити.

* Не зупиняйте його, коли він говорить.

* Намагайтеся не давати оцінок. Наприклад, не говоріть: “Те що тобі довелося робити – це жахливо”.

* Не намагайтеся вказувати, що йому потрібно робити, не давайте йому порад, попередньо не вислухавши його уважно.

* Не використовуйте кліше або усталені вирази: “Війна – це пекло” або “Якщо ти вже повернувся, можеш залишити все у минулому”.

* Є питання, які категорично забороняються. Дуже популярне питання: “Чи ти вбивав?”

Що повинно вас насторожити, на що слід звернути увагу і які ж ознаки того, що ваш військовослужбовець потребує сторонньої допомоги?

Ви можете подумати про отримання психологічної допомоги, якщо у людини помітний дистрес (знервованість) у наступних життєвих сферах.

* У сімейних і соціальних взаємовідносинах – часті та інтенсивні конфлікти, недостатня комунікація, уникання відповідальності.

* Проблеми на роботі, у навчанні або іншій соціальній групі, часті прогули, конфлікти, низька продуктивність праці.

* Часті дуже сильні депресивні або ж агресивні настрої, особливо, якщо
існує небезпека, що військовий може завдати шкоди іншим або собі.

* Нав’язливі думки, спогади або “картинки” із зони бойових дій.

Якщо поведінка вашого військового завдає членам сім’ї помітні неприємності, створює проблеми або ж заважає нормальній життєдіяльності, не соромтесь звертатися до фахівців за допомогою. Насправді визнати проблему може бути дуже важко.

Військовослужбовець може думати, що справиться самотужки, що хтось інший йому не допоможе, може вірити у те, що проблеми розв’яжуться самі по собі або ж занадто соромиться чи боїться говорити з кимось про власні проблеми. Такі емоційні або ж психологічні проблеми не є ознакою слабкості і не свідчать про психічне захворювання. Травми, рани, враховуючи психологічні, вражають хоробрих та сильних так само, як і інших людей. Однак, страх того, що “мене будуть вважати психом”, може бути величезною перепоною для людей, які справді потребують допомоги. Нагадайте вашій близькій людині, що пошук вирішення проблеми є ознакою сильної і зрілої особистості. Отримання допомоги від когось іншого іноді є єдиним можливим шляхом.