НАСИЛЬСТВО І АТО

«Мій чоловік пішов на війну добровольцем. І до війни вінбув дещо суворим та агресивним, але я звикла і наше життя було ніби затишним.Він повернувся. Ми думали усе мине, залагодиться. А повернувся – стало щегірше. Він зривався, ми постійно сварилися. Він сварився частіше ніж колись,почав випивати, піднімав на мене руку, хоча це було і до того коли він пішовдобровольцем, я все чекала, що щось зміниться. Але нічого не змінилося».

      В рамках проведення Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства» не зайвим буде звернути увагу на дану проблему. Загалом рівень домашнього насильства в Україні дуже високий. Адже насильство в нас “звична справа”- це один факт, а інший – про це слід мовчати, не слід виносити цю проблему і т.і.

      Проблема домашнього насильства не з’явилася вчора всі ми знаємо про це. Особливо гострою вона стала зараз з початком воєнних дій. Часто до нашого Центру «Щаслива сім’я» звертаються на консультацію ті, які вже не в силі самостійно подолати проблему. Хоча не новиною є той факт,  що проблема  домашнього насильства є досить поширеною проблемою, особливо у нас на  Заході.

Коли військовий повертається з війни його психоемоційний стан зазвичай є нестабільним через стан стресу, а можливо, ще й обумовлений фізичним впливом, наприклад контузією, чи бойовою травмою все це може  призвести до насильства в сім’ї. Побої — крайні прояви насильства. Здебільшого фізичному насильству передує тривале психологічне насильство (образи, сварки, приниження тощо). Перебуваючи в ситуації насильства, жінка не завжди готова звертатися по допомогу. Передусім зупиняє страх через погрози й переслідування. Або вона вважає, що так має бути, бо таку модель поведінки спостерігала в своєї матері. Ще одна причина мовчання: до насильства терпляче ставиться саме українське суспільство, вважаючи сварки в сім’ї особистою проблемою чоловіка і дружини. Коли йдеться про насильство в сім’ї, спеціалісти Центру досліджують чи траплялося воно до того, як людина пішла воювати в АТО. І виявляється, що справді траплялося. Натомість побутує думка, що це війна спричинила розлучення,  погіршення стосунків та спричинила прояв насильства.  Звісно, війна не в кращий бік позначається на стосунках. Та зазвичай, якщо стосунки були гармонійними до війни, то родина стає ресурсом, підтримує бійця і коли він перебуває в зоні АТО, і після повернення. Якщо ж стосунки були не ресурсними і питання про розлучення вже виникало, тоді ситуація справді загострюєтьсяІ що більше складнощів у родині до участі чоловіка в бойових діях, тим менше безпеки і довіри в партнерських стосунках потім і тим імовірніші прояви необґрунтованої агресії.

В процесі спілкування з членами родин АТО спеціалісти Центру твердять, що домашнє насильство справді  присутнє після війни там, де воно було й до війни, особливо, якщо для сім’ї це була стала модель поведінки. Нерідко агресором стає той, хто сам у дитинстві потерпав від насильства в сім’ї, а тепер у дорослому віці відтворює  цю поведінку. Тож у таких випадках точно не війна стала причиною насильства, тому подолати нерідко таку причину буває складно. Бувають випадки, коли навпаки, якщо майбутній чоловік у дитинстві був свідком домашнього насильства у батьківській сім’ї він його не буде відтворювати у власній сім’ї. Такі причини насильницької поведінки є досить індивідуальними у кожному окремому клієнтському випадку.

Для тих, хто до війни не вчиняв насильства – після війни в результаті довготривалого напруження, стресу, постійної підвищеної пильності, перебування у стані напруженості,  насильство може проявитися як результат втрати самоконтролю, нездатності вчасно опанувати агресію та правильно справитися з потоком емоцій та думок. Тому без допомоги психолога, найближчого оточення та розуміння родини тут точно не обійтися.

Шлях повернення бійця до мирного життя тривалий і непростий. Це найважчий етап для колишнього бійця – адаптуватися у мирному житті.  І від того, як його пройде боєць, чи знайде він себе в нинішньому суспільстві, чи зможе інтегрувати свій досвід у мирному житті, у сім’ї – залежатимуть і його стосунки з рідними.

Якщо говорити про те чи домашнє насильство в родинах, де є воїни АТО якесь особливе  та  чи воно відрізняється від насильства в сім’ї  де насильник не брав участі у воєнних діях, не перебував у полоні? Ні. Насильство в сім’ї  – завжди залишається насильством. І йому неможливо знайти жодних виправдань. І це ніяк не може виправдати тих, хто має бойовий досвід. Але для початку слід спробувати зрозуміти – чому так відбувається.

Війна – це дуже насичений драматичними подіями проміжок часу. Війна змушує індивіда включитися  на режим виживання, спуститися до рівня інстинктів та виконання наказів.

У звичайному житті ми керуємося почуттями, емоціями, моральними та людськими цінностями, пріоритетами, що пропонує нам суспільство задля мирного співіснування на рідній землі. А от на війні людина мусить  зіштовхнутися із іншою реальністю. Ця реальність скерована на те, щоб вижити, щоб врятувати побратимів і цілу країну.  Так, якщо у “звичайному” житті проявляється емоція “злість”, то на війні – у схожій ситуації проявляється “лють” як крайня точка злості.  На війні людина тривалий час перебуває у крайніх точках, на піку своїх можливостей – вона швидко думає, швидко вирішує, швидко діє, і проявляє надзвичайні здібності.

І точно світ після війни солдата буде не такий, як раніше. Це не може означити, що людина після війни обов’язково має стати кращою чи гіршою – але вона точно вже буде іншою, тому  що пережила дуже багато. І це правда, коли солдат каже, що ніхто його краще не зрозуміє, як ті, з ким був на війні. Вдома ж приходить усвідомлення всього пережитого. Звісно, потрібно дати певний час, щоб усе це пережити.

Інший виклик – солдати у мирному житті стикаються з тим, що суспільство їх не приймає, боїться. І ця прірва непорозуміння може бути дуже великою.

Щоб витримати досвід війни, часто шукають розради в алкоголі і найтиповіша  позиція “зі мною все гаразд”. У війні є також  зворотній бік, якби це жорстоко не звучало. Війна загартовує, дає зрозуміти, що можливості людини необмежені.  І для багатьох участь у бойових діях може стати точкою зросту.

Часто подружжя чекає один від одного, що повернувшись після війни  побачать ту людину, яка була до війни.  У тих сім’ях, де жінки розуміють, що чоловік повернувся іншим й готові заново з ним “знайомитися”, цей процес проходить менш болісно і ефективніше. Слід зрозуміти чоловіка-солдата, прийняти його з тим досвідом, що він був на війні, що він стріляв, і стріляв у людей, що втрачав друзів та багато пережив. І тоді відбудеться ота перша важлива контактна зустріч.

Природа насильства глибша, ніж нам здається. Часто буває так, що за  допомогу звертається дружина, розповідає про чоловіка-агресора. Ці історії типові, часто схожі одна на одну. Але зрештою, коли починаєш  працювати з чоловіком, який розказує про свою життєву історію, часто виявляється, що це  – передісторія існуючого насильства в сім’ї…

Це, звісно, не виправдовує ні чоловіків, ні жінок. Але іноді самій потерпілій людині треба пояснити, звідки витоки насильства в їхній сім’ї. Важливо зрозуміти не тільки, чому відбувається насильство, а й чому потерпіла продовжує жити з агресором. Однак у будь-якому разі незалежно, хто правий, хто ні, – якщо насильство має місце у вашій родині, слід його зупиняти. Держава за два роки АТО досі не подбала про системну психологічну підтримку учасників АТО. Тому про проблему насильства в сім’ях учасників АТО слід говорити на рівні держави і не замовчувати її, а також не обвинувачувати військових, а насамперед поінформувати жінок про проблему, пояснити, чому не треба мовчати і як діяти.  Не думайте, що все пройде саме собою. Починайте розмовляти з чоловіком, але без докорів. Спитайте, що конкретно не подобається? Як ми можемо це вирішити? Зверніться до психологів . Вивчіть на рівні вашого місця проживання чи є в області Центри психологічної допомоги для тих хто постраждав від домашнього насильства.

І що є важливим, перестаньте почуватися жертвою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *